ДЕРЖАВНО-РЕЛІГІЙНА ПОЛІТИКА РОСІЙСЬКОГО САМОДЕРЖАВСТВА ЩОДО РИМО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ НА ВОЛИНІ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ ст.

Анотація

Мета дослідження – на основі архівних джерел проаналізувати міжконфесійні процеси на Волині в другій половині ХІХ – початку ХХ ст., з’ясувати характер етноконфесійних трансформацій, які здійснювались російським самодержавством і православним духовенством у Південно-Західному краї. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, системності, об’єктивності, верифікації, наративного конструктивізму, на історико-генетичному, історико-типологічному, історіографічному і біографічному методах, а також на загальнонаукових методах аналізу та синтезу, узагальнення. Наукова новизна. У статті, яка базується на невідомих раніше архівних джерелах і дослідженнях науковців, встановлено, що входження Волині до складу Російської імперії супроводжувалося значними трансформаціями релігійно-церковного комплексу регіону. Механізм державно-православної місії був спрямований насамперед на нейтралізацію католицького прозелітизму шляхом великомасштабної пропагандистської роботи і засобами силової регламентації. Висновки. Державно-релігійна політика російського самодержавства на Волині в другій половині ХІХ – початку ХХ ст. спрямовувалась на насадження православ’я та викорінення католицизму, ліквідацію діяльності Римо-католицької церкви. Ця політика здійснювалася у тісному союзі держави з РПЦ, оскільки в місії “войовничої” католицької конфесії вбачалася небезпека посилення національного, зокрема польського, сепаратизму. Римо-католицька церква, навпаки, чинила опір політичному тиску, переважно з патріотичних мотивів. Римо-католицька місія на українських землях не була пройнята духом всеохопної ворожнечі до православних. У суспільстві панувала думка, згідно з якою непримиренність до православ’я йшла від римо-католицького духовенства, а не від народних низів римо-католицького віросповідання, які вирізнялися доброзичливим ставленням як до православних парафіян,, так і до священнослужителів. Аналіз міжконфесійних відносин у Південно-Західному краї на початку ХХ ст. дає підстави стверджувати, що, незважаючи на ліквідацію економічної самостійності Римо-католицької церкви, ця конфесія зберігала тенденцію до кількісного збільшення віруючих.