СТОРІНКИ ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОЛЕКСАНДРА ЛОТОЦЬКОГО В ЕМІГРАЦІЇ УПРОДОВЖ 1926 – 1932 рр. (ЗА МАТЕРІАЛАМИ ГАЛУЗЕВОГО ДЕРЖАВНОГО АРХІВУ СЛУЖБИ ЗОВНІШНЬОЇ РОЗВІДКИ УКРАЇНИ)

Анотація

Мета дослідження – проаналізувати умови участі Олександра Лотоцького в діяльності українських еміграційних установ та організацій на теренах Центрально-Східної Європи упродовж 1920 – 1930-х рр. і підтвердити тяглість його громадсько-політичної діяльності. Методологія дослідження спирається на базові принципи історизму, науковості, об’єктивності; загальнонаукові (аналіз, синтез, систематизація, типологізація) та спеціально-історичні (історико-порівняльний, проблемний, проблемно-хронологічний) методи. Крім того, дослідження ґрунтується на принципах біографічного підходу, а також теоретико-методологічних принципах “інтелектуальної історії”, адже розвідка розширює наявну інтелектуальну біографію О. Лотоцького. Наукова новизна полягає у тому, що на основі матеріалів Галузевого державного архіву Служби зовнішньої розвідки України доповнено події еміграційного етапу життєвого шляху українського громадсько-політичного діяча та історика Олександра Лотоцького (1870 – 1939). Подаються факти щодо його участі у діяльності різноманітних установ та організацій, що виникли на теренах Центрально-Східної Європи протягом 1920 – 1930-х рр. Головними осередками громадсько-політичної активності О. Лотоцького в еміграції стали Прага та Варшава. Якщо празький період ознаменувався участю у громадсько-політичних організаціях, то переїзд до Варшави був пов`язаний з входженням до лав Уряду Української Народної Республіки (УНР) в екзилі під головуванням А. Левицького. Маємо різноманітну інформацію щодо співпраці О. Лотоцького з представниками української еміграції: участь у конференціях, з`їздах, опікування проблемами Української церкви, робота в Уряді УНР. Крім того, наявні відомості, що засвідчують внесок О. Лотоцького у реорганізацію політичних кіл української еміграції та налагодження розгалуженої громадської діяльності. Висновки. У підсумку проведеного дослідження були зроблені висновки, що еміграційний період у житті О. Лотоцького (1920 – 1930-ті) був насичений не лише науково-викладацькою роботою, а й численними акціями громадсько-політичного характеру. Протягом двох останніх десятиліть свого життя О. Лотоцький не лише присвятив час студіюванню історії Української церкви, а й обійняв чільні посади в установах, започаткованих представниками української еміграції у Варшаві, Празі, Парижі, зберігши тяглість своєї громадсько-політичної діяльності.