ЗАХІДНІ БАЛКАНИ В ПОЛІТИЧНІЙ СТРАТЕГІЇ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ (1990 – 2020)
DOI:
https://doi.org/10.24919/2519-058X.21.246897Анотація
Мета дослідження полягає у висвітленні основних проблем, які впливають на формування та реалізацію стратегії Європейського Союзу щодо країн Західних Балкан. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, неупередженості, проблемно-хронологічному викладені наукового матеріалу. Використаний метод порівняльного аналізу різних етапів становлення стратегії Євросоюзу щодо країн Західних Балкан. Наукова новизна. Проведений компаративний аналіз стратегії ЄС щодо різних країн балканського регіону, а також щодо країн “Східного партнерства”. Висновки. Євросоюз не готовий до остаточного включення країн регіону до свого складу. Станом на 2020 р. неврегульованою залишається проблема нового формату відносин ЄС з Великою Британією, вихід якої розбалансував ЄС та посилив суперечності між: “старими” і “новими” країнами-членами ЄС, “багатими” і “бідними”, північними і південними країнами-членами ЄС. Балканське розширення ЄС розширює коло південних країн-членів. складними залишаються перешкоди на шляху до виконання країнами Західних Балкан політичних, економічних і правових критеріїв набуття членства в ЄС. Албанія, Боснія та Герцеговина, Косово, Сербія, Республіка Північна Македонія мають завершити формування інститутів функціональної та ефективної демократії, конкурентоспроможної ринкової економіки і завершити імплементацію норм європейського права до національного законодавства. Також необхідно залишити в історії примари великодержавного шовінізму, який дестабілізує Балкани. Тільки у цьому випадку політичну стратегію Євросоюзу щодо країн Західних Балкан можна буде вважати історично успішною.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License.
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
1. Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
2. Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
3. Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи.
