ПИТАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ У ДІЯЛЬНОСТІ ВИЩИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ УНР (ГРУДЕНЬ 1918 – ЛИСТОПАД 1920 РР.)

Анотація

Анотація. Мета дослідження. Важливою складовою політики держави у сфері військового будівництва є організація ефективного соціального захисту військовослужбовців. Тому метою статті є висвітлення діяльності у цій галузі вищих органів влади Української Народної Республіки періоду Директорії. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, логічності, наукової об’єктивності в оцінках минулого, критичного підходу до наявних джерел, зокрема, офіційних законодавчих актів вищих органів влади УНР, праць учасників та очевидців подій. Наукова новизна статті полягає у тому, що проблема соціального захисту військовослужбовців Армії УНР хоча посідала одне із ключових місць у діяльності вищих органів влади УНР – Директорії і уряду – Ради Народних Міністрів не стала об’єктом окремого наукового дослідження, а подавалась у контексті військової політики та військового будівництва загалом або ж у руслі соціальної політики держави. Висновки. Питання соціального захисту військовослужбовців постійно перебували у полі зору вищих державних органів влади УНР періоду Директорії. Держава
намагалася через прийняття відповідних законів зробити службу в армії престижною, підвищити статус військовика у суспільстві не тільки у матеріальному, але й суспільному плані. Однак несприятлива ситуація на фронтах, критичне внутрішнє та зовнішньополітичне становище держави не дали можливості реалізувати прийняті законопроєкти.
Ключові слова: Україна, Директорія УНР, Дієва армія, соціальний захист військовослужбовців.