ПИТАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ У ДІЯЛЬНОСТІ ВИЩИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ УНР (ГРУДЕНЬ 1918 – ЛИСТОПАД 1920 РР.)
DOI:
https://doi.org/10.24919/2519-058X.20.240052Анотація
Анотація. Мета дослідження. Важливою складовою політики держави у сфері військового будівництва є організація ефективного соціального захисту військовослужбовців. Тому метою статті є висвітлення діяльності у цій галузі вищих органів влади Української Народної Республіки періоду Директорії. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, логічності, наукової об’єктивності в оцінках минулого, критичного підходу до наявних джерел, зокрема, офіційних законодавчих актів вищих органів влади УНР, праць учасників та очевидців подій. Наукова новизна статті полягає у тому, що проблема соціального захисту військовослужбовців Армії УНР хоча посідала одне із ключових місць у діяльності вищих органів влади УНР – Директорії і уряду – Ради Народних Міністрів не стала об’єктом окремого наукового дослідження, а подавалась у контексті військової політики та військового будівництва загалом або ж у руслі соціальної політики держави. Висновки. Питання соціального захисту військовослужбовців постійно перебували у полі зору вищих державних органів влади УНР періоду Директорії. Держава
намагалася через прийняття відповідних законів зробити службу в армії престижною, підвищити статус військовика у суспільстві не тільки у матеріальному, але й суспільному плані. Однак несприятлива ситуація на фронтах, критичне внутрішнє та зовнішньополітичне становище держави не дали можливості реалізувати прийняті законопроєкти.
Ключові слова: Україна, Директорія УНР, Дієва армія, соціальний захист військовослужбовців.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія

Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License.
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
1. Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
2. Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
3. Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи.