ВАРШАВСЬКИЙ СОБОР УКРАЇНСЬКОЇ АВТОКЕФАЛЬНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ 1944 р. ТА ЙОГО НАСЛІДКИ

Анотація

Мета дослідження – на основі джерельної бази та історіографічного доробку висвітлити причини, перебіг і наслідки проведення Собору єпископів Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) в 1944 р. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, системності, науковості, верифікації, авторської об’єктивності, поміркованого наративного конструктивізму, а також на використання загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний) методів. Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що вперше у вітчизняній і закордонній історіографії проаналізовано ключові рішення Собору УАПЦ 1944 р., а також упроваджено до наукового обігу неопубліковані архівні документи та матеріали. Висновки. У роботі Варшавського Собору УАПЦ взяли участь дев’ять ієрархів, котрі створили Синод й ухвалили Тимчасове положення про управління Церквою. Складність становища православної ієрархії в еміграції посилювалася кількома об’єктивними обставинами. По-перше, несприятливими були зовнішні фактори, пов’язані з німецькою владою. Понад півтора року перебування єпископату УАПЦ на еміграції вона не дозволяла йому займатися організацією церковного життя православних українців, штучно концентрувала духовенство в одному місці та примусовій бездіяльності. Як свідчать документи, німецькі урядовці підтримували його в боротьбі за лідерство в УАПЦ. По-друге, давався взнаки низький рівень освіти православних єпископів, які часто були світськими особами або недостатньо досвідченими священниками. Постійні внутрішні суперечки, різне бачення шляхів розвитку Церкви поза межами України, міжособистісні конфлікти провокували майбутні розколи в українському православ’ї в діаспорі. По-третє, Варшавський Собор єпископів УАПЦ 1944 р. обмежився половинчастими рішеннями щодо її канонічного статусу й відклав його урегулювання до завершення війни.